День матері — це день великої любові. Але у кожного вона різна.
Ми звикли, що День матері – це ніжні кольори, усміхнені обличчя, ідеальні стосунки. Але насправді відносини з мамою виглядають по-різному.
Я знаю дівчат, чиї мами боролися з залежностями, але зараз вони самі стали найтурботливішими мамами. Я знаю тих, кого виховували не біологічні батьки, але вони відчували найбільшу любов. А є й ті, кому довелося пройти непростий шлях, щоб знайти своє ставлення до материнства.
Ця кампанія про чесність. Про право мати власну історію, не схожу на ті, що на рекламних плакатах. Хтось захоче сказати «дякую» за теплі спогади, а хтось – поділитися своїм досвідом, який не завжди був легким, але став важливою частиною життя.
Ми хочемо дати право на будь-який досвід — і створити простір, де кожна історія буде почута з повагою.
Без ідеалізації. Без засудження. Без примусу бути «вдячним».
Можливо, наші прикраси стануть вашим символом — не лише свята, а чогось глибшого. Спогаду, моменту, особистого значення. Стануть символом трансформації того внутрішнього шляху, який тривав роками.
І хоча ми презентуємо цю колекцію трохи пізніше, ніж планували — це не зменшує її сенсу. Бо справжній досвід стосунків не обмежується одним днем у календарі.
І сказати «дякую», «я розумію», «я пам’ятаю» — завжди вчасно.
Тому прикраси з колекції будуть доступні для замовлення постійно. Щоб ви могли обрати та подарувати ваш символ не прив'язуючись до дати.
Прикраси, що зберігають значення
Кільце «Обійми»
Обійми — це про близькість.
Про бажання скоротити відстань між серцями. Про живий дотик тепла, що зцілює. Навіть коли ми не поруч, щоб подарувати своє тепло, кажуть: «обіймаю».
Ця каблучка — як м’який жест, що не замикає, а відкриває. Її форма залишає простір — як ті обійми, в яких легко дихати. Ніжні, повітряні.
Не для того, щоб тримати — а щоб бути поруч.
колекція буде оновлюватись...
колекція буде оновлюватись...
Наші цінності розділяють
Ірена Карпа
«Моя мама рідко казала, що я молодець та я виросла з синдромом відмінниці.
Тепер я кажу це своїм дітям щодня — і побачимо, що з того буде.»
Анатолій Козловський
«Я не можу назвати нашу історію з мамою простою, однак точно можу назвати її історією з вектором у напрямку щастя та прийняття.»
Ліза Сподобець
«Тепер, коли я приймаю свою маму в собі, я просто обожнюю, коли з мене виривається Єлизавета Галинівна. І вам щиро бажаю прийняти в собі свою "мамівну".»
Вікторія Готовська
«Зізнаюсь, в моєму серці досі є порожнеча там, де повинна бути мама. Та попри сум, я люблю День Матері, бо це вже і моя ідентичність. Тепер я мама доньки.»
Чому для нас ця тема важлива
Крістіна Ігнатова
«Ця колекція мала вийти ще у квітні. Але з’являється зараз — чесно, сміливо і з великою вірою.»
Вікторія Макридова
«Моя мама не змогла бути для мене опорою — і саме це навчило мене нею стати для себе самої.»
Катерина Пальваль
«Коли я сама стала мамою, мене накрив інсайт — така велика вдячність і любов. Я не уявляю, як мама в тих складних обставинах та стресі змогла виростити двох таких класних доньок.»
17 травня тут з'явиться подкаст з психологинями
Цей проєкт створено разом із психологами.
УВАГА: ЧУТЛИВИЙ КОНТЕНТ
Матеріали цієї кампанії можуть торкатися тем:
– втрати мами
– психологічного болю, пов’язаного з відсутністю підтримки.
Ми підійшли до теми з делікатністю та розумінням. Всі матеріали проходили психологічну редакцію.
Ми закликаємо ставитися до себе турботливо, ніжно і з повагою до досвіду.
Якщо щось у вас відгукується — робіть паузу. Ви не зобов’язані проживати це прямо зараз. Ми тут не для провокацій — ми тут для глибшої розмови, яка зцілює.
Це не історії про зраду. Це історії про шлях.
Про те, як досвід стосунків із мамою трансформує нас.
Як через біль ми навчаємось будувати нове.
Ми віримо, що навіть найтемніший досвід не обов’язково залишає темряву.
Іноді — він запалює світло.
#різніріднімами
secret garden запрошує тебе до щирої розмови
Цей травень — час говорити відверто.
Про свою маму.
Про себе як маму.
Про все, що було між — мовчання, підтримка, образи, вдячність.
Ми оберемо одну історію і подаруємо прикрасу з колекції її авторці, як знак глибокого «я тебе чую».
Як долучитись:
- Напишіть особисту історію про стосунки з мамою або про свій досвід материнства. Вкажіть прикрасу, яка, на твою думку, найкраще відображає сенс цієї історії.
- Опублікуйте її у себе в дописі або сторис в Instagram.
- Обов’язково додайте хештег #різніріднімами та відмітьте наш акаунт @secretgarden.jewelry.
- Зробити це можна до кінця травня 2025 року.
Що далі:
Ми збережемо кожну історію.
Оберемо одну — ту, що відгукнеться особливо сильно — і подаруємо її авторці прикрасу. Символ підтримки, прийняття, памʼяті. Бо твоя історія — має значення.Та може стати для когось точкою опори.
Якщо ви хочете розказати історію, але не маєте бажання ділитись нею в своїх соцмережах, ви можете надіслати її нам на пошту: secretgarden.cat@gmail.com.
Ми розповімо вашу історію від імені Саду, дбайливо зберігаючи вашу анонімність.
І так само — збережемо для вас можливість отримати прикрасу, якщо саме ваша історія стане тією самою. Бо бути почутими — важливо. Навіть, якщо ніхто не знає вашого імені.
Ми ставимось з повагою до кожної історії
Чому це важливо
Ми не говоримо, що мами погані. Ми говоримо, що мами — живі люди. І ми — їхні діти — теж маємо право на свій досвід, навіть якщо він складний. Ця кампанія — не про осуд, а про розуміння: як з часом ми можемо трансформувати навіть складний досвід у джерело сили.
Біль, який не має мови, залишається всередині та часто керує нашими вчинками, навіть у дорослому віці. Публічна розмова — це запрошення до внутрішнього діалогу. Це шанс побачити, що ти не один, що твій досвід має право бути, що ти можеш його переосмислити.
Бо багато людей не можуть святкувати цей день. Вони мовчать, поки інші постять квіти та слова «дякую, мамо». Ми хочемо дати голос і їм. Травма — не вирок. Це точка, з якої може початися трансформація. Ми показуємо шлях — від болю до сили.
І це прекрасно. Але навіть у здорових стосунках бувають моменти непорозуміння, відстані чи етапи переосмислення. Ми не протиставляємо “хороше” і “погане”. Ми говоримо про глибину, про те як ці стосунки формують нас, ким ми стаємо, як вчимося любити — себе та інших.
Ми не кажемо, що травма — це добре. Ми кажемо, що вона буває. І якщо вона вже є — з нею можна працювати. Вона може стати поштовхом до внутрішнього зростання. Не тому, що вона легка, а тому, що людина має силу впоратися.
Це не романтизація. Це — пошана до сили людини.
Так, внутрішній шлях — це інтимна справа. Але суспільство, де мовчать про важливе, — це суспільство, де біль залишається без імені. Ми не змушуємо нікого говорити. Ми лише створюємо простір, де хтось, хто мовчав усе життя, раптом скаже: «А я не один». І це початок.
Вдячність — це глибоке, зріле почуття. Але ми не можемо примусити людину бути вдячною, поки вона не прожила свій біль. Лише через прийняття — навіть темних сторін досвіду — народжується справжня вдячність.
Ми не проти вдячності, ми за щиру, а не нав’язану.
Ми вшановуємо материнство не лише через ідеальні образи. Наші стосунки з мамою — це перший досвід близькості, довіри, безпеки або їх відсутності. Визнати, що ці стосунки бувають складними, — це не про знецінення, а про дорослішання. Саме через чесний погляд ми можемо зцілювати біль та переосмислювати досвід.